Співробітництво України з НАТО

НЕВІЙСЬКОВІ ІНІЦІАТИВИ НАТО УКРАЇНІ

 

Відносини Україна-НАТО та ставлення українського суспільства до Альянсу не були простими, але ситуація почала корінним чином змінюватися з розв’язанням Росією агресії проти України. У протистоянні російській військовій агресії Україна не отримала безпосередньої військової підтримки Альянсу у вигляді втручання, оскільки вона не є членом НАТО і, відповідно, не входить до його системи безпеки. Це свідчить про актуалізацію розвитку Особливого співробітництва між Україною і НАТО у невійськовому вимірі.

Багато прихильників членства України в НАТО не знають про невійськові напрямки діяльності Альянсу, зокрема: політичну співпрацю; розвиток цінностей демократії, індивідуальної свободи, верховенства права та внутрішніх реформ; протидію надзвичайним ситуаціям; науково-технічне співробітництво; розвиток цивільного персоналу сектору безпеки; протидію кібер-загрозам; енергетичну безпеку. Невоєнні напрямки діяльності НАТО були ініційовані майже шістдесят років тому у 1956 році так званим Комітетом Трьох, який рекомендував розвивати їх з метою посилення внутрішньої солідарності, узгодженості та єдності Альянсу, а також для кращого розуміння у країнах, які не є членами НАТО, діяльності цього воєнно-політичного блоку.

НАТО наряду з непрямою військовою допомогою у вигляді підготовки українських військовослужбовців інструкторами НАТО, проведення спільних навчань та постачання обладнання й екіпіровки, є надзвичайно важливим для розвитку нашої держави. Чотири з п’яти Цільових фондів НАТО з допомоги Україні, а саме щодо кіберзахисту, логістики, переходу від військової кар’єри і медичної реабілітації, стосуються невійськової співпраці. Розвиваючи їх, Україна отримує потужну міжнародну підтримку, допомогу у медичному забезпеченні, проведенні внутрішніх реформ, подоланні наслідків природних лих, забезпеченні енергетичної та інформаційної безпеки.

Важливим напрямком допомоги НАТО Україні стали лікування і медична реабілітація поранених, а також забезпечення обладнанням медично-лікувальних закладів України та підготовка спеціалізованого персоналу. Підписана Угода про співробітництво між Кабінетом Міністрів України та Агенцією НАТО з підтримки надала Україні можливість в рамках відповідного Цільового фонду Альянсу отримати допомогу з фізичної реабілітації військовослужбовців, поранених в антитерористичній операції в Донецькій та Луганській областях. Українські військові пройшли або продовжують проходити лікування та реабілітацію в медичних закладах країн-членів НАТО, зокрема, США, Німеччини, Польщі, Литви. Перспективним у цьому плані видається підвищення спроможностей українських медиків надавати медичну допомогу українським пораненим, що передбачає забезпечення українських медичних підрозділів, госпіталів та лікарень необхідним обладнанням для врятування життя українських воїнів.

Північно-Атлантичний Альянс бере безпосередню участь у вирішенні одного із найголовніших для українського суспільства завдань - реформуванні України. У НАТО за участю представника України розроблений проект типової навчальної антикорупційної програми для сектору безпеки і оборони, яка також застосовуватиметься в Україні, що здійснюється в рамках Ініціативи НАТО з розбудови доброчесності, цілісності, прозорості та зниження корупційних ризиків у роботі оборонних і безпекових інституцій. В подальшому важливим елементом реформування українського сектору безпеки та оборони має стати посилення демократичного цивільного контролю над збройними силами та службами безпеки, на що звертає увагу Альянс. Тут важлива роль відводиться парламентському контролю, тісній комунікації між силовими структурами і громадськими організаціями та вже досить активному міжпарламентському співробітництву Україна-НАТО.

Активна співпраця між Україною і НАТО в сфері протидії надзвичайним ситуаціям дозволяє спільно нейтралізувати виникаючі природні лиха в Україні та сусідніх країнах-членах Альянсу в рамках роботи Спільної Україна-НАТО.

Особливу увагу НАТО звертає на безпеку енергетичної інфраструктури, ядерну безпеку, протидію змінам клімату та енергетичну ефективність. Україна перебуває в постійній комунікації з НАТО щодо енергетичних питань.

В перспективі поглиблена невійськова співпраця з НАТО дозволить Україні наблизитись до стандартів Альянсу, здійснити внутрішні демократичні перетворення та підвищити ефективність цивільних секторів безпеки нашої країни. Крім того, ця сторона співробітництва надасть можливість великій частині українського населення безпосередньо відчути її результати та краще зрозуміти сутність Організації Північно-Атлантичного Договору.


42% українців вважають членство у НАТО кращою гарантією національної безпеки – опитування

42% українців, станом на серпень 2018 року, вважають НАТО найкращою гарантією національної безпеки. Це утричі більше, ніж у квітні 2012 року (13%), але менше, ніж у 2015-17 роках (46-47%). Найбільший рівень підтримки членства у НАТО – на Заході (71%) та в Центрі (52%). На Сході та Півдні ідею членства в Альянсі підтримують 32% та 20% відповідно. Такими виявилися результати загальнонаціонального опитування, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» ім.Ілька Кучеріва та Київським міжнародним інститутом соціології. Дослідження проводили 16-28 серпня по всій території України, крім окупованих територій. Загалом опитали 2041 респондента. Теоретична похибка вибірки – 2,3%.

«Ми бачимо, що сформувався стійкий «кістяк» підтримки членства у НАТО. Ця підтримка у межах 40% вже стійка і найближчим часом навряд чи кудись подінеться. З іншого боку, можна бачити, як протягом останніх років динамічно зростає підтримка позаблоковості. Останні цифри, які ми зафіксували – 35%, у 2015 році було ще 23%. Але варто зазначити, що цей варіант підтримується із суттєвим відривом на півдні та сході країни», – зазначив Руслан Кермач, політичний аналітик Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, на презентації дослідження в Українському кризовому медіа-центрі.


Якби референдум щодо членства України в НАТО проходив у серпні 2018 року, у ньому взяли б участь 63% громадян. Із них, членство в Альянсі підтримали б 67%, «проти» проголосували б 28%, «не визначилися» – 5%. При цьому, на Заході та у Центрі «за» голосували б 69% і 49% відповідно; «не визначилися» 18% і 20%. На Півдні та Сході «за» членство голосували б 21% і 25% респондентів, «проти» – 65% і 64%.

Головним аргументом для тих, хто підтримує членство України в НАТО, є гарантія безпеки – так відповіли 76% прихильників членства. 34% вважають, що це допоможе протистояти російській агресії і повернути окуповані території; 32% – що допоможе зміцнити армію. Серед тих, хто проти членства, найбільш вагомим аргументом – для 47% – є те, що Україна може бути втягнена у військові дії НАТО. 30% продовжують сприймати Альянс як «агресивний військовий блок».

Опитування продемонструвало, що більшість українців недостатньо або погано обізнані про функції Альянсу і механізм прийняття рішень. «Добре обізнаними» вважають себе 11%, тоді як 55% відповіли, що знають недостатньо. Найбільша обізнаність про ці питання – на заході та в центрі. Про те, що в інформаційному просторі чимало інформації про НАТО, ствердно відповіли 14% (найбільше – у Центрі, 21%; найменше – на Сході, 1%). 21% вважають, що в Україні не проводиться жодна інформаційна кампанія про Альянс (на Сході – 42%). Найбільш цікавими для себе темами про НАТО називають переваги та недоліки для України у разі вступу до Альянсу – 45%, також – вплив на рівень життя звичайних громадян (32%) та вплив на економічну ситуацію (27%).

«Зрозуміло, що НАТО – не та тема, яку обговорюватиме між собою звичайна українська родина. Із цих цифр ми бачимо, що розуміння основних фактів про Альянс вже покращилося, але все ще є дуже багато стереотипів і міфів, які збереглися з радянського минулого і потім «підгодовувалися» різними політичними силами. І, будьмо відвертими, діє дуже потужна російська пропаганда проти НАТО – не лише у самій Росії, але також Україні, Молдові, Білорусії, навіть самих країнах-членах. […] Сподіваюся, через декілька років замість «агресивний імперіалістичний блок» ключовими словами [у свідомості людей] стануть «союзництво», «політична військова організація» і «колективна безпека», – зазначила Барбора Маронкова, директор Центру інформації та документації НАТО в Україні.

Полковник Сергій Вербицький, заступник начальника Управління співробітництва з НАТО, завідувач відділу оборонно-військового співробітництва з НАТО Урядового офісу з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, нагадав, що в Україні діє Річна національна програма під егідою Комісії Україна-НАТО – дорожня карта дій, які наближають Україну до членства. У її рамках є низка галузевих проектів – наприклад, розбудова системи гарантування якості оборонної продукції за стандартами НАТО, розбудова прозорості […] та зниження корупційних ризиків у роботі оборонних та безпекових інституцій тощо. Оцінка виконання програми у 2018 році починається вже цього тижня. Порівняно з 2016 роком, кількість запланованих заходів зросла з 255 до 444.

Ганна Гопко, народний депутат України (позафракційна), заступник співголови міжпарламентської ради України – НАТО, наголосила на необхідності працювати над консенсусом у парламенті, щоб мати необхідну кількість голосів для закріплення євроінтеграційних та євроатлантичних прагнень у Конституції та ухвалення законопроектів, важливих у контексті євроатлантичної інтеграції – про парламентський контроль над спецслужбами, реформу СБУ, про розвідку, про доступ до державної таємниці і прозорість у секторі оборонно-промислового комплексу. «Хотілося б, що кандидати, які вже декларують пріоритетом членство в ЄС і НАТО, підтвердили свої наміри голосуванням за ці важливі законопроекти, які потім, коли буде черговий Саміт НАТО, підтвердять, що ми досягли певного прогресу», – зазначила Ганна Гопко.

«Хотілося б, щоб під час майбутньої виборчої кампанії тему НАТО не експлуатували. Деякі політичні сили, як бачимо, наполягають на позаблоковості. Мені здається, це абсолютно деструктивно, тому що це може нас відірвати від будь-якої міжнародної допомоги. Для України важливо досягти тих критеріїв, які дадуть нам можливість членства, і чекати слушного моменту», – зазначив Сергій Джердж, голова Громадської ліги «Україна–НАТО», заступник голови Громадської ради при Міністерстві закордонних справ України.

«Політика «відчинених дверей» працює і Україна, попри російську агресію, має шанси […] Україна вже зараз витрачає понад 5% ВВП на сектор безпеки і оборони, має одну з найпотужніших армій з унікальним практичним досвідом, і тому ми можемо розглядатися як партнер, який може бути контриб’ютором», – підсумувала Ганна Гопко.

 

 

 

Матеріали від Українського кризового

медіа-центру за 11 вересня 2018 року

 

 

 


ВСТУП УКРАЇНИ ДО НАТО – ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЦІЛІСНОСТІ ТА БЕЗПЕКИ КРАЇНИ 


        Сучасний розвиток глобалізації і транснаціоналізації життя, створення системи всесвітньої інформаційної мережі вимагає формування відповідної системи безпеки, яка б стала підґрунтям стабільного господарського розвитку. Така система повинна бути прозорою і потужною, неухильно відданою справі розбудови Європи, забезпечення миру, безпеки, стабільності та свободи, а також існувати як цілісний організм, що об’єднує основних суб’єктів міжнародних процесів. Названим параметрам у світі відповідає тільки Організація Північноатлантичного договору (НАТО). Вона забезпечує військовий та політичний напрями розвитку євроатлантичної моделі. Натомість Варшавський договір, Рада економічної взаємодопомоги та ін. організації слугували для збереження радянсько-російської моделі. Їй були притаманні колективне начало, директивне, централізоване функціонування держави як деміурга, відсутність свобод і повсякчасне порушення прав людини. Із руйнацією цієї моделі відійшла в небуття й система безпеки, яка її підтримувала. НАТО ж не тільки зберіглося, а й зуміло трансформувати свій статус із суто військового блоку на політико-науково-військову організацію. Сьогодні вона, по-перше, забезпечує безпеку кожної країни – члена Альянсу, по-друге, формує систему колективної безпеки, по-третє, створює партнерства з країнами – не членами НАТО, по-четверте, налагоджує та дедалі активніше застосовує механізми несилового подолання криз і конфліктів, по-п'яте, виконує гуманітарну, наукову, освітню функції, які свідчать, що НАТО існує не лише заради реалізації військових цілей.
        З огляду на вищевикладене для України, яка прагне до формування оптимальної моделі національної безпеки та стабільного розвитку регіону, найбільш прийнятним рішенням є входження до НАТО. Адже саме ця організація працює на зміцнення безпеки євроатлантичної спільноти. До того ж сьогодні, як відомо, Альянс проводить політику «відкритих дверей» стосовно нових членів, і для її реалізації вироблені відповідні програми. На Вашингтонському саміті керівників країн НАТО у 1999 р. був прийнятий План дій щодо членства в НАТО. Він передбачає надання допомоги та рекомендацій країнам, що поставили собі за мету вступити до Альянсу, і є дуже гнучким та ліберальним. План містить програму заходів, спрямованих на сприяння країнам-претендентам. Але щоб зробити дієвий крок до набуття цього статусу, керівництво держави має виявити політичну волю, а її народ самоідентифікувати себе як європейців, членів європейської спільноти.
        Організація Північноатлантичного договору – це міжнародна політично-військова організація, яка фактично забезпечує безпеку і поступальний розвиток євроатлантичної цивілізації. Тож було б логічно, аби Україна як європейська держава, а відтак і складова євроатлантичної цивілізації, стала органічним елементом НАТО.
        Які основні переваги у сфері національної безпеки матиме Україна, приєднавшись до НАТО?
        По-перше, ми забезпечимо захист національної цілісності та суверенітету Української держави як у зовнішньому середовищі, так і всередині країни. Загроза суверенітету чи національній безпеці України з боку будь-якої держави чи міжнародної насильницької організації стає одночасно загрозою для всього Альянсу і передбачає його відповідні дії щодо захисту країни, яка знаходиться в небезпеці.
        По-друге, позиція України завжди враховуватиметься при прийнятті рішень міжнародної ваги, оскільки вони ухвалюються консенсусом усіма країнами НАТО. І цей принцип діяльності Альянсу не просто задекларований, а ефективно працює.
        По-третє, відчутного поштовху дістане розвиток оборонно-промислового комплексу України. Приклад Балтійських країн, Польщі та ін. показує, що вступ до НАТО дозволив їм органічно вписатися в систему кооперації військово-промислових комплексів країн-членів, брати рівноправну участь у тендерах, дуже часто вигравати їх, що істотно поповнює бюджет і дає змогу модернізувати підприємства ОПК. Для України це надзвичайно важливо, оскільки ми маємо у цій сфері серйозні напрацювання та потужні підприємства – аерокосмічні, авіаційні, військово-технічні, машинобудівні, які одразу отримають додаткові можливості для розвитку та виходу на міжнародні ринки.
        По-четверте, Україна зможе приступити до активної фази формування професійної армії. Наші офіцери матимуть змогу навчатись у найкращих військових академіях Європи та США, в Україні працюватимуть висококваліфіковані кадри з НАТО. Членство в Альянсі дозволить створити сучасні, технічно оснащені кордони на сході, півдні та півночі країни – з Білоруссю та Росією, а також на західному кордоні – з Польщею, Угорщиною, Словаччиною, Румунією.
        Що очікує Україну, якщо вона не вступить до НАТО?
        Якщо Україна не набуде членства в НАТО, вона опиниться у «сірій зоні», просторі невизначеності. Наша країна сьогодні вже де-факто перебуває між двома потужними геополітичними системами: на заході та півдні від неї знаходиться євроатлантична співдружність (у вигляді НАТО і Європейського Союзу), а на півночі та сході – євразійська сублімація (у вигляді Росії, Білорусі, Казахстану). Якщо ми не зробимо остаточного геополітичного вибору, то фактично виявимося затиснутими між двома величезними системами.
        Як має діяти Україна, аби стати членом НАТО?
        Відносини Україна – НАТО донедавна розвивалися у форматі Інтенсифікованого діалогу. Члени Альянсу під час Бухарестського саміту НАТО у квітні 2008 року висловилися за те, щоб Україна стала членом НАТО, однак конкретні строки не визначили. Відтак почалося інтенсивне залучення нашої країни до Альянсу. Його логічним завершенням має бути вступ нашої країни до НАТО. Зрештою, об’єктивних застережень щодо приєднання України до Плану дій щодо членства в НАТО немає. Коли цей етап у розвитку наших відносин буде узгоджений і затверджений обома сторонами, саме й розпочнеться практична фаза підготовки України до входження в Північноатлантичний альянс.
        Для цього нам необхідно:
        1) утворити в рамках Кабінету Міністрів Координаційний комітет з питань вступу України до НАТО, який має очолити Прем’єр-міністр; до складу Комітету повинні ввійти ключові міністри та голова Секретаріату Президента;
        2) у кожному міністерстві створити департаменти співпраці з Північноатлантичним альянсом, які мають очолювати заступники міністрів;
        3) розпочати широку, комплексну інформаційну кампанію, яка, серед іншого, передбачає проведення низки інтерактивних семінарів, круглих столів за участю директорів загальноосвітніх шкіл, працівників культури, керівників лікувальних закладів тощо. Важливо, щоб у ході відкритих дискусій обговорювалися всі питання євроатлантичної інтеграції України;
        4) розробити навчальні курси з євроатлантичної тематики для викладання у школах, коледжах, вищих навчальних закладах;
        5) виділити в Державному бюджеті кошти для проведення інформаційної, просвітницької та освітньої політики щодо вступу України в Північноатлантичний альянс;
        6) висвітлювати в засобах масової інформації питання про переваги України в разі її вступу до НАТО, розгорнути широкі публічні дискусії на цю тему, здійснюючи їх у відкритому форматі;
        7) регулярно проводити муніципальні слухання, просвітницькі заходи на рівні місцевих громад, організовувати відповідні тренінги для керівників міських та обласних рад, депутатів усіх рівнів, створювати у міськвиконкомах департаменти з питань європейської та євроатлантичної інтеграції;
        8) політичним партіям, і насамперед парламентським, визначити, задекларувати та відповідним чином зафіксувати свою позицію щодо вступу України в Північноатлантичний альянс. Партії, які приймуть рішення про доцільність набуття Україною членства в НАТО, повинні підписати Меморандум, де зобов’язатися всіма засобами сприяти просуванню нашої країни шляхом євроатлантичної інтеграції.

За матеріалами науково-методологічного видання 
«Вступ до НАТО – стратегічний вибір України», 
ред. О.І.Соскіна 


Вступ України до НАТО:

результати співпраці 2017


 Фото: telegraf.com.ua

Національне законодавство

У 2017 році влада прийняла кілька нормативних актів, закріпивши зовнішньополітичний курс у напрямку до НАТО, визначивши майбутнє членство серед пріоритетів національних інтересів країни.

·         Закон №6470 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо зовнішньополітичного курсу України)

У пояснювальній записці до Закону сказано:

«Україна має достатні політико-правові передумови для повного інституціонального зближення з Північноатлантичним альянсом, серед яких і відоме рішення Бухарестського саміту НАТО в 2008 році про однозначне визнання майбутнього членства України в цій організації, потреба в якому є незаперечним імперативом часу. Таку позицію зараз стабільно розділяє більше половини українців»

Документом, прийнятим парламентом та підписаним президентом, закріплено:

«Пріоритетами національних інтересів України є інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в Європейському Союзі та в євроатлантичний безпековий простір з метою набуття членства в Організації Північноатлантичного договору»

Відповідно до прийнятого закону, Україна взяла зобов’язання активізувати проведення реформ, в тому числі в оборонному секторі, для відповідності стандартам блоку.

·         Указ президента про національну програму під егідою комісії Україна-НАТО на 2017 рік:

Цілі програми:

·         політико-дипломатичні заходи для припинення вогню на Донбасі і відновлення територіальної цілісності України;

·         санкційний тиск на РФ;

·         міжнародна підтримка України в боротьбі з агресором.

«Особлива увага приділяється завданню щодо забезпечення подальшої підтримки світовою спільнотою політики невизнання анексії Автономної Республіки Крим та необхідності посилення міжнародного моніторингу ситуації в сфері захисту прав людини на окупованому півострові. Інструментом досягнення цієї мети є збереження існуючих і впровадження нових спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) проти Російської Федерації»

У програмі передбачено реформування української розвідки і посилення співпраці зі спецслужбами країн-членів Альянсу.

Оснащення ВСУ і розвиток оборонно-промислового комплексу має відбуватися відповідно до стандартів НАТО.

 


Фото: korrespondent.net

 

Стандарти НАТО і ЗСУ

 

Офіційно багато говориться про те, як наблизити Збройні сили України до стандартів НАТО, і в цілому – забезпечити військову сумісність блоку і української армії. Система норм НАТО називається STANAG і включає загальні правила Альянсу: загальний порядок дій, єдину термінологію та умови уніфікації технічних процесів, озброєння і військової техніки.

Ще в 2015 році був прийнятий амбітний план з виконання вимог Альянсу в частині модифікації ЗСУ. До 2020 року Україна взяла на себе зобов’язання виконати 134 стандарти:

«Станом на 1 липня 2017 року відповідно до зазначених цілей партнерства впроваджено 24 стандарти НАТО шляхом розробки 21 національного і військового нормативного документа»

 

До 2018 року необхідно реформувати Міністерство оборони, до 2020 року – Генштаб і ЗСУ в цілому.

Найбільш складним і матеріально затратним виходить впроваджувати технічні стандарти – військову техніку, озброєння, обладнання. Як розповідають в управлінні Міноборони:

«Матеріальні стандарти, положення (норми, вимоги), які спрямовані на модернізацію наявного устаткування або заміну його на нове, поліпшення якості продукції, впровадження нових технологій, організаційно-технічних методів, підвищення якості сировини і т.д.»

В даний момент, як стверджують в Департаменті військово-технічної політики МО, розробка, модернізація та закупівля техніки та озброєння реалізується відповідно до стандартів Альянсу. Застарілі зразки поступово замінюють на натовські. Станом на жовтень 2017 року ЗСУ отримали 1300 одиниць озброєння і техніки, і більше 22 тисяч одиниць боєприпасів і ракет:

«Щорічно відбувається оновлення ОВТ (озброєння і військової техніки – прим.авт.) ЗСУ до 5%, що в свою чергу відповідає світовим показникам поновлення ОВТ»

Серед військових до модернізації та заміни старої техніки ставляться скептично: дані Міноборони часто не відповідають тому, що відбувається на практиці.

 


Фото: korrespondent.net
Військові кораблі НАТО у Чорному морі, маневри

 

Що стосується реформування самого міністерства, то в даний момент йде скорочення персоналу і змінюється система прийняття рішень. За основу була взята модель J-структури оборонних відомств країн-учасниць блоку. Мета перетворень – підвищення ефективності і швидкості прийняття рішень на місцях.

Відбувається реорганізація управлінської вертикалі Головного управління персоналу (J1), Головного управління оборонного та мобілізаційного планування Генерального штабу (J5), в планах створення Головного управління логістики (J4) та Головного управління підготовки (J7).

В цілому, на кінець вересня 2017 року нормативно-правова база Міноборони України застосувала 126 нормативів НАТО, починаючи від термінології і організації документообігу та закінчуючи стандартами надання медичної допомоги, програмами навчання і підготовки, принципами захисту, розвідки, відбиття атак і т.д.

З питань реформування ЗС України консультує 61 позаштатний радник – представники країн Альянсу: Канади, Великобританії, США, Польщі, Німеччини.

 

Спільні навчання

 

Наймасштабнішими в 2017 році були спільні військові навчання Rapid Trident-2017, які пройшли у вересні у Львівській області. В цілому, в маневрах взяли участь близько 2,5 тис військовослужбовців із 15 країн світу: України, США, Канади, Болгарії, Грузії, Естонії, Італії, Латвії, Литви, Молдови, Норвегії, Польщі, Румунії, Туреччини та Великобританії. В цьому році було задіяно найбільшу кількість кадрового складу і техніки. Коментував міністр оборони України Степан Полторак:

«Спільна підготовка дає нам хороші шанси на отримання критеріїв і стандартів, існуючих в країнах Альянсу (НАТО – прим.авт.), а нашим партнерам – можливість перейняти досвід українських бійців, отриманий в ході бойових дій»

Мета навчань:

·         впровадження в ЗСУ кращого досвіду армій провідних країн світу;

·         обмін професійними навичками;

·         поліпшення координації дій між штабами та підрозділами Сухопутних військ України, США, армій країн-учасниць і партнерів НАТО, членів програми «Партнерство заради миру».

Спільні навчання з НАТО Україна проводить щорічно, починаючи з 2005 року. У минулому, 2016 році, в маневрах Rapid Trident -2016 взяло участь близько 2 тисяч військових з 13 країн світу.

 


Фото: dvidshub.net/
Спільні навчання з НАТО ANAKONDA-16

 

У жовтні пройшли і спільні з НАТО командно-штабні навчання із захисту критичної інфраструктури. Мета – поліпшити способи захисту і впроваджувати превентивні заходи з охорони енергетичних об’єктів. Ці навчання – частина виконання річної програми згідно зі згаданим вище указом президента.

Під час маневрів віце-прем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Іванна Климпуш-Цинцадзе заявила про приєднання країни до Центру передового досвіду НАТО з енергетичної безпеки. Мета ініціативи: запобігання загрозам в енергетичному секторі та зміцнення критичної інфраструктури України.

У липні проходили вже традиційні для України спільні навчання Sea Breeze 2017 Одесі. 3 тисячі військовослужбовців, 30 військових кораблів, катерів і суден, літаки і вертольоти з 16 країн світу працювали над відточуванням майстерності з ведення морських бойових операцій за стандартами НАТО. Керівник навчань від України Олексій Неїжпапа ділився подробицями:

«У цьому році противника на морі гратимуть підводні човни і зафрахтоване судно, які гратимуть роль судна-порушника, що буде перевозити контрабандні вантажі. А на суші, відповідно, будуть відпрацьовуватися ті дії, до яких ми готуємося зараз – це дії гібридної війни на суші»

 

Співпраця у сфері кібербезпеки

 

В рамках розширення взаємодії з НАТО, під час зустрічі президента Порошенка з генеральним секретарем Альянсу Йенсом Столтенбергом в липні 2017 року у Києві обговорювалося питання співпраці в кіберсфері. Генсек озвучував готовність надати Києву обладнання для урядових структур з метою попередження атак:

«Одна з галузей, якій ми надаємо все більше уваги у співпраці з Україною, кібербезпека. Зараз ми знаходимося в процесі надання нового обладнання для деяких ключових урядових інституцій і структур влади, що дозволить Україні розслідувати, хто стоїть за тими чи іншими кіберударами, оскільки реагування на них має надзвичайне значення»

Також відомо, що сторони координували свої дії під час ліквідації наслідків «чорного вівторка» – після потужних кіберударів по ключових об’єктах української інфраструктури 27 червня. Тоді Порошенко уточнив, що за сприяння Альянсу збиток від кібератаки вдалося зменшити. Тому Україна зацікавлена ​​в посиленні і розвитку цього напрямку взаємодії.

 

Діалог на рівні держави

Регулярний діалог на рівні Україна-НАТО відбувається з 1997 року. У 2005 році (при правлінні Ющенка) в країні була зафіксована стратегічна мета військової доктрини – повноцінне членство в Альянсі. За президентства Януковича стратегія була заморожена. Мету вступу в блок було відновлено в 2014 році Порошенком.

На сьогодні обидві сторони розуміють і визнають, Україна не готова вступити до Альянсу. Для цього необхідно пройти довгий шлях важливих реформ, про які писалося вище. В даний момент Київ не має наміру подавати заявки на членство, а зосередиться на виконанні «дорожньої карти» на шляху до НАТО, розробленої до 2020 року.

На останній зустрічі глав зовнішньополітичних відомств країн блоку, що проходила 4 грудня в брюссельській штаб-квартирі, генеральний секретар Столтенберг висловив думку з приводу можливого референдуму, анонсованого президентом Порошенком:

«Україна повинна самостійно вирішувати, ставати їй знову країною-претендентом і подавати їй заявку на приєднання до НАТО. Також їй вирішувати, чи буде з цього приводу референдум, або ж визначатися якимось іншим шляхом. Це національне рішення України»

Першочерговим завданням для України в блоці вважають реформування оборонного сектора:

«Важливим є те, що Україна зараз зосереджена на реформах. І незалежно від питання членства, реформи українських оборонних установ, модернізація Збройних сил, все її практичне співробітництво з НАТО і державами-союзниками важливі. Це зміцнить Україну, зробить її більш витривалою, а це в свою чергу буде значним досягненням і в сенсі членства»

У плані тимчасової відмови на подачу заявки з боку Києва логіка очевидна. До 2020 року потрібно завершити підготовчий етап, щоб розраховувати на більшу підтримку і схвалення з боку членів Альянсу.

 


Фото: ua.news

 

Марія Гелюх

За матеріалами веб-сайту https://ua.news/ua



Особливе партнерство України з НАТО

 


 

Пріоритетним національним інтересом України у сфері зовнішньополітичної діяльності є розвиток та дальше поглиблення відносин стратегічного партнерства України з Організацією Північноатлантичного договору (НАТО), з дотриманням принципів, зафіксованих у Хартії про особливе партнерство між Україною та Організацією Північно-Атлантичного договору, підписаній 9 липня 1997 року, Декларації про її доповнення від 21 серпня 2009 року, а також на виконання рішень, прийнятих за результатами засідання Комісії Україна – НАТО на рівні глав держав та урядів (4 вересня 2014 року, м.Ньюпорт, Сполучене Королівство Великої Британії і Північної Ірландії).

Основоположними документами, що продовжують визначати відносини між Україною та НАТО на сучасному етапі, є Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору (9.07.1997 р.) та Декларація про доповнення Хартії про особливе партнерство (21.08.2009 р.).

Указом Президента України від 24.09.2014 р. № 744/2014 уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 серпня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо захисту України та зміцнення її обороноздатності», яким визначено, що пріоритетним національним інтересом України у сфері зовнішньополітичної діяльності у 2014 та наступних роках є дальший розвиток відносин стратегічного партнерства України з США, ЄС та НАТО.

23 грудня 2014 року Верховна Рада України прийняла рішення про відмову України від позаблокового статусу, який виявився неефективним у контексті убезпечення держави від зовнішньої агресії та тиску. Внесений Президентом України проект (реєстр. № 1014-3 – був розроблений МЗС України) підтримала конституційна більшість народних депутатів України (303 голоси «за»).

Відповідно, внесені зміни до ст. 6, 8 Закону «Про основи національної безпеки України» і ст. 11 Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», згідно з якими, відновлено курс євроатлантичної інтеграції, а основними напрямами державної політики з питань національної безпеки і основними засадами зовнішньої політики України визначено поглиблення співпраці з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації.

У контексті розвитку відносин України з НАТО на найвищому рівні ухвалені рішення про відмову України від здійснення політики позаблоковості; визначення нової Стратегії національної безпеки України (затверджена Указом Президента України від 5 травня 2015 року №287/2015); проведення комплексного огляду сектору безпеки і оборони України; вдосконалення системи координації співробітництва України з НАТО; підвищення ефективності під час підготовки та реалізації річних національних програм; досягнення Україною максимального рівня взаємосумісності та спільних спроможностей з НАТО; впровадження стандартів НАТО у військовій сфері.

Відносини між Україною та НАТО мають два основних виміри: політичний діалог і практичне співробітництво. Політичний діалог України з Альянсом забезпечується шляхом двосторонніх контактів на всіх рівнях, включно з міжпарламентським виміром. Провідну роль у поглибленні цього діалогу відіграє Комісія Україна-НАТО (КУН), створена в 1997 р. на виконання положень Хартії про особливе партнерство.

Ключовим системним документом розвитку співробітництва з НАТО та важливим інструментом здійснення реформ в Україні за підтримки Альянсу є Річні національні програми співробітництва Україна-НАТО (РНП), які розробляються з 2009 року. РНП-2015 затверджена Указом Президента України № 238/2015 від 23 квітня 2015 року. РНП-2016 затверджена Указом Президента України № 45/2016 від 12 лютого 2016 року.

В українському суспільстві збільшується суспільна підтримка курсу на членство України в НАТО. За різними даними – це 40-50%. МЗС працює над тим, щоб у повній мірі використати відкриті для України можливості зближення з НАТО. Для цього укладені рамкові угоди і триває робота над відповідними імплементаційними угодами в рамках Трастових фондів на підтримку обороноздатності України, зокрема, таких фондів налічується шість:

- Трастовий фонд НАТО з кібербезпеки;

- Трастовий фонд НАТО з реформування систем логістики і стандартизації ЗС України;

- Трастовий фонд НАТО з фізичної реабілітації (протезуванні) військовослужбовців, поранених в АТО;

- Трастовий фонд НАТО з модернізації системи управління та зв’язку;

- Трастовий фонд НАТО з перепідготовки та соціальної адаптації військовослужбовців;

- Трастовий фонд НАТО з розвитку національної системи протимінної діяльності та протидії саморобним вибуховим пристроям.

Окрім того, запрацював перший в рамках Комісії Україна-НАТО Трастовий фонд з перезахоронення радіоактивних відходів. Разом це біля 6 млн євро. Ще на 10 млн євро можуть розраховувати українські науковці протягом 2014-2017 рр. в рамках Програми НАТО «Наука заради миру та безпеки».

Підготовлено до підписання Угоду між Урядом України та Організацією Північноатлантичного договору про статус Представництва НАТО в Україні. Таку установу Альянс матиме вперше і саме в Україні. Також вперше в Україні у вересні 2015 р. на Яворівському полігоні пройшли командно-штабні навчання з реагування на надзвичайні ситуації «Україна-2015», які відкривали Президент України та Генеральний секретар НАТО.

Від НАТО та її держав-членів продовжує надходити матеріально-технічна, дорадча, тренувальна допомога українському сектору безпеки і оборони.

Для розвитку практичного співробітництва під егідою КУН створено п’ять спільних робочих груп Україна-НАТО (СРГ): з питань воєнної реформи (СРГ ВР); оборонно-технічного співробітництва (СРГО); економічної безпеки; планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру (СРГ ПНС); зі співробітництва з питань науки і довкілля (СРГ НОД).

У 2014-2016 рр. в Україну були направлені радники в оборонній сфері до Офісу зв’язку НАТО в Україні в цілях дорадчої допомоги у підготовці нової Стратегії національної безпеки України; проведення комплексного огляду сектору безпеки і оборони України; досягнення Україною максимального рівня взаємосумісності та спільних спроможностей з НАТО; впровадження стандартів НАТО у військовій сфері (згідно з Коаліційною угодою в рамках реформи ЗСУ передбачається   поступовий перехід (до 2019 р. ) на стандарти НАТО (STANAG)).

Україна бере участь в операціях НАТО в Афганістані та Косово.

Для України стратегічне партнерство з НАТО є невід’ємною складовою євроінтеграційного курсу, оскільки доповнює процес внутрішньодержавних перетворень у контексті імплементації Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами – членами, з іншої сторони, ратифікованої Законом України від 16 вересня 2014 року № 1678-VII, реалізації Стратегії сталого розвитку «Україна – 2020», схваленої Указом Президента України від 12 січня 2015 року № 5, та виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2014 року № 695 та схваленої Постановою Верховної Ради України від 11 грудня 2014 року № 26-VIII, важливими реформами оборонного та безпекового секторів, оборонно-промислового комплексу та національних Збройних Сил. Це дасть змогу зробити процес інтеграції України в європейську та євроатлантичну спільноту комплексним і всеохоплюючим.

 

 

 

За матеріалами офіційного веб-сайту

Міністерства закордонних справ України

http://mfa.gov.ua/ua

 

Трастовий фонд НАТО/ПЗМ

Політику Трастового фонду було започатковано у вересні 2000року з метою допомоги країнам-партнерам у безпечному знищенні накопичених протипіхотних мін. Це забезпечило Альянс практичним механізмом допомоги країнам-партнерам щодо виконання їх зобов’язань відповідно до Оттавської конвенції про заборону використання, накопичення, виробництва протипіхотних мін та їх знищення.

Початковий успіх у процесі безпечного знищення протипіхотних мін сприяв поширенню практичних дій у цьому напрямку, включаючи низку інших сфер оборонної реформи. Таку політику Трастових фондів було використано з метою підтримки процесу безпечного знешкодження стрілецької зброї та легкого озброєння (ЛОСЗ), переносних зенітно-ракетних комплексів (ПЗРК), ракет, звичайного озброєння, ракетного палива та пестицидів. Останнім часом були започатковані проекти Трастового фонду з метою підтримки зусиль країн-партнерів у питанні управління наслідками оборонної реформи через використання таких ініціатив, як перепідготовка персоналу та конверсія військових баз.

Проекти ініціюються країнами-членами НАТО або країнами-партнерами та фінансуються на добровільній підставі. Альянс не визначає, які саме прохання про допомогу буде реалізовано у конкретні проекти. Країни-члени визначають у індивідуальному порядку, які пропозиції вони мають бажання підтримати та розвивати у подальшому.

Очікується, що країна, яка отримує допомогу, надасть максимальну підтримку у межах своїх можливостей. Це включає політичну, адміністративну, фінансову та іншу підтримку з метою ефективного впровадження проекту.

Ціллю проектів Трастового фонду є створення місцевих спроможностей. У більшості випадків реалізація безпосередньо проекту спрямована на задоволення лише частини більш широкої проблеми. Розвиваючи місцеві навички та спроможності, проекти Трастового фонду забезпечують країну, що отримує допомогу, новими ресурсами для подолання майбутніх проблем.

Проекти Трастового фонду дотримуються найвищих стандартів у питаннях охорони навколишнього середовища, здоров’я та безпеки, беручи до уваги законодавство Європейського союзу та національне законодавство.

Процес переробки відходів є невід’ємною частиною проектів Трастового фонду у галузі демілітаризації. Реалізація такого процесу не зашкоджує навколишньому середовищу та залучає фонди з метою зменшення загальної вартості проекту. Повторно перероблені матеріали не використовуються для військових потреб.

Усі проекти Трастового фонду є прозорими та підлягають перевірці. Такий механізм переконує країн-донорів у правильності виконання робіт, а також у доцільному використанні коштів. Перевірка фінансових аспектів кожного проекту здійснюється ревізорами НАТО.

У 2007 році діяльність Трастового фонду поширено на країни Середземноморського діалогу (Йорданія) та Афганістан.

 

За матеріалами офіційного веб-сайту

Україна-НАТО

http://ukraine-nato.mfa.gov.ua/ua

 

Реформування сектору безпеки і оборони

відповідно до стандартів та рекомендацій НАТО

 

Створення ефективного сектору безпеки і оборони відповідно до стандартів НАТО визначено у Стратегії національної безпеки України, затвердженій Указом Президента України від 26 травня 2015 року № 287, як основний напрям забезпечення адекватного і гнучкого реагування на загрози.

Для досягнення зазначеної мети Україна реформуватиме сектор безпеки і оборони на основі принципів і стандартів НАТО, опираючись як на власні інтелектуальні, фінансові і матеріальні ресурси, так і на підтримку Альянсу в рамках Комплексного пакета допомоги НАТО для України, схваленого на засіданні Комісії Україна – НАТО на рівні глав держав та урядів (9 липня 2016 року, м.Варшава, Республіка Польща).

У 2016 році із залученням консультативно-дорадчої допомоги НАТО розроблено Концепцію розвитку сектору безпеки і оборони України, затверджену Указом Президента України від 14 березня 2016 року № 92, та Стратегічний оборонний бюлетень України, схвалений Указом Президента України від 6 червня 2016 року 2016 року № 240.

Оновлені безпекові та оборонні спроможності України дадуть змогу брати участь у реалізації Спільної безпекової і оборонної політики Європейського Союзу та досягти критеріїв, необхідних для набуття повноправного членства в Організації Північноатлантичного договору.

Ключовим механізмом дальшого співробітництва з НАТО у сфері реформування сектору безпеки і оборони є Спільна робоча група Україна – НАТО з питань воєнної реформи високого рівня.

Метою проведення оборонної реформи в Україні є набуття та підтримання силами оборони необхідного рівня бойової готовності і здатності до виконання завдань оборони держави (оборонних спроможностей), ефективного реагування на виникаючі воєнні загрози й воєнно-політичні виклики національній безпеці, підвищення рівня оперативної сумісності Збройних Сил України та інших військових формувань з підрозділами збройних сил держав – членів НАТО та ЄС до виконання спільних завдань в міжнародних операціях із підтримання миру і безпеки.

Очікуваним результатом оборонної реформи є створення за принципами та стандартами, прийнятими в державах – членах НАТО, ефективних, мобільних, оснащених сучасним озброєнням, військовою і спеціальною технікою сил оборони, здатних гарантовано забезпечити оборону держави та адекватно і гнучко реагувати на воєнні загрози національній безпеці України, раціонально використовуючи при цьому наявний потенціал (спроможності) та ресурси держави.

Середньострокові цілі:

- забезпечення виконання програм реформування та розвитку складових сектору безпеки і оборони України;

- імплементація Стратегічного оборонного бюлетеня України відповідно до Матриці досягнення стратегічних цілей і виконання основних завдань оборонної реформи.

Пріоритетні завдання на поточний рік:

- забезпечити імплементацію положень концептуальних документів у сфері національної безпеки і оборони;

- впровадити ефективний механізм контролю за ходом оборонної реформи;

- забезпечити ефективне використання допомоги, що надається Альянсом в рамках Комплексного пакету допомоги НАТО для України;

- удосконалити механізм контролю з боку громадянського суспільства, Верховної Ради України, відповідних державних органів, що здійснюють державний фінансовий аудит, представників держав-донорів та іноземних експертів за цільовим використанням Міністерством оборони України наданої міжнародної технічної допомоги. Забезпечити повне та прозоре оприлюднення інформації про надані товари і послуги, їх розподіл і використання, сприяти проведенню аудиторських перевірок представниками інститутів громадянського суспільства;

- забезпечити виконання заходів, передбачених на 2017 рік Планом дій щодо впровадження оборонної реформи у 2016 – 2020 роках (Дорожньої карти оборонної реформи), іншими документами;

- створити організаційні структури з функціями системного аналізу розвитку сил оборони, моніторингу та оцінювання виконання програм (планів) розвитку сил оборони;

- провести чіткий розподіл функціональної відповідальності кожної із складових сил оборони за виконання визначених завдань та інтеграції їх спроможностей.

 

НЕВІЙСЬКОВА ДОПОМОГА НАТО УКРАЇНІ

В УМОВАХ АГРЕСІЇ РОСІЇ

Відносини Україна-НАТО та ставлення українського суспільства до Альянсу не були простими, але ситуація почала корінним чином змінюватися з розв’язанням Росією агресії проти України, про що свідчать проведені соціологічні дослідження. Так, за результатами проведеного спільно Фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» і Центром Разумкова у період з 22 по 27 липня цього року опитування, 63,9% українців проголосували б за членство України в НАТО, і тільки 28,5% виступили проти. Це серйозне зрушення, адже ще рік тому прихильників членства України в НАТО нараховувалось 45,4%, а п’ять років тому – 24,6% (Детальніше див.: http://www.dif.org.ua/ua/publications/press-relizy/komu-bilshe-dovirjayut-ukrainci--vladi_-gromadskosti_-zmi___.htm). Однак, такі показники зовсім не означають, що українці добре розібралися, що таке НАТО. Більшість з них, висловлюючи підтримку Альянсу, швидше виступають проти Росії і в такий спосіб виражають свій протест проти її агресивних дій. Це вимагає додаткових роз’яснень українському суспільству щодо сутності Альянсу, щоб зацементувати досягнутий рівень підтримки. Одночасно зростає важливість невійськового співробітництва між Україною і НАТО, адже спроби безпосередньої військової допомоги Альянсу Росія однозначно використає на свою користь – для виправдання власних дій та нав’язування українському суспільству ідеї, що НАТО – це ворог.

Агресія Росії посилює невійськову співпрацю України з НАТО

Від самого початку агресії проти України Російська Федерація намагалась зняти з себе відповідальність за розв’язання кровопролитної війни та активно поширювала надумані нею пояснення причин своїх дій. Однією з таких причин Москва задекларувала «ворожу поведінку НАТО» та звинуватила в усьому Альянс, одночасно намагаючись посилити негативне ставлення населення Росії й України (перш за все Криму і Донбасу) до нього. Москва активізувала пропаганду у цьому напрямку. Відсутність вагомої альтернативи російським і проросійським ЗМІ на сході України призвела до того, що більшість населення цього регіону продовжує вважати НАТО агресивним військовим блоком.

Водночас, навіть багато прихильників членства України в НАТО не знають про невійськові напрямки діяльності Альянсу, зокрема: політичну співпрацю; розвиток цінностей демократії, індивідуальної свободи, верховенства права та внутрішніх реформ; протидію надзвичайним ситуаціям; науково-технічне співробітництво; розвиток цивільного персоналу сектору безпеки; протидію кібер-загрозам; енергетичну безпеку. Невоєнні напрямки діяльності НАТО були ініційовані майже шістдесят років тому у 1956 році так званим Комітетом Трьох, який рекомендував розвивати їх з метою посилення внутрішньої солідарності, узгодженості та єдності Альянсу, а також для кращого розуміння у країнах, які не є членами НАТО, діяльності цього воєнно-політичного блоку. На Уельському Саміті НАТО у вересні 2014 року, з врахуванням природи розв’язаної Росією гібридної війни, була відзначена важливість невійськової складової Альянсу, яка "сприяє ефективності спільної безпеки" (Детальніше див.: http://www.nato.int/cps/en/natohq/official_texts_112964.htm).

У протистоянні російській військовій агресії Україна не отримала безпосередньої військової підтримки Альянсу у вигляді втручання, оскільки вона не є членом НАТО і, відповідно, не входить до його системи безпеки. Таке військове втручання, та ще й без міжнародного мандату, який без сумніву заблокує російська сторона, може спровокувати військове протистояння між НАТО й Росією і створити реальну загрозу глобальній безпеці та передумови для виправдання Кремлем своїх агресивних дій. Ця небезпека й утримує Брюссель від такого кроку, а от Москва своїми діями постійно доводить, що вона не піклується про світову стабільність. Більш того, країни-члени НАТО не підтримали рішення надати Україні озброєння, а це питання має вирішуватись виключно на двосторонній основі, «оскільки збройні сили Альянсу належать конкретним державам», як наголосив голова Військового комітету НАТО генерал Кнуд Бартелс в інтерв’ю українській газеті «Народна армія» у листопаді 2014 року (Детальніше див.: http://www.nato.int/nato_static_fl2014/assets/pdf/pdf_2014_11/20141208_141124-interview-cmc.pdf). Головною причиною відмови є знову ж побоювання, що Росія вдасться до ескалації конфлікту на Донбасі. Втім, під час засідання Комісії Україна-НАТО 25 червня цього року міністри оборони країн-членів Альянсу повідомили можливість перегляду питання про надання Україні летальної зброї, якщо Мінські домовленості й надалі будуть порушуватись країною-агресором.

Все це свідчить про актуалізацію розвитку Особливого співробітництва між Україною і НАТО у невійськовому вимірі. Останній, наряду з непрямою військовою допомогою у вигляді підготовки українських військовослужбовців інструкторами НАТО, проведення таких спільних навчань, як Rapid Trident і Saber Guardian, та постачання обладнання й екіпіровки, є надзвичайно важливим як для розвитку нашої держави, так і для протистояння російській військовій загрозі. Чотири з п’яти Цільових фондів НАТО з допомоги Україні, а саме щодо кіберзахисту, логістики, переходу від військової кар’єри і медичної реабілітації, стосуються невійськової співпраці. Розвиваючи їх, Україна отримує потужну міжнародну підтримку, допомогу у медичному забезпеченні, проведенні внутрішніх реформ, подоланні наслідків природних лих, забезпеченні енергетичної та інформаційної безпеки.

Цивільні сфери допомоги Альянсу

На політичному рівні, від самого початку агресії Росії, Організація Північно-Атлантичного Договору засудила дії Москви та повністю підтримала суверенітет і територіальну цілісність України, про що сказано у відповідних заявах Північно-Атлантичної Ради від 2 березня 2014 року (Детальніше див.:

http://www.nato.int/cps/en/natohq/official_texts_107681.htm?selectedLocale=en ) та тодішнього Генерального Секретаря НАТО Андерса Фог Расмуссена під час зустрічі з Прем’єр-міністром України Арсенієм Яценюком 6 березня 2014 року. В подальшому такі сигнали підтримки звучали на різних рівнях, але Альянс не обмежився одними тільки деклараціями.

З квітня 2014 року Альянс призупинив роботу Ради НАТО-Росія до повного відновлення територіальної цілісності України. Чи впливає це рішення на Росію? Так, адже Москва активно координувала з НАТО свою діяльність у протидії тероризму, загроза якого не зникла для Росії, у врегулюванні ситуації в Афганістані, нестабільність якого в першу чергу загрожує південним кордонам РФ, та військово-технічній співпраці, адже російський ВПК потребує західних технологій, а окремі зразки озброєння, як наприклад бойові вертольоти, містять складові, вироблені в країнах Альянсу. Крім цього, представники НАТО на різноманітних міжнародних заходах розкривали правду про безпосередню причетність Росії до анексії Криму та бойових дій на Донбасі, демонстрували власні знімки космічної розвідки з підтвердженням присутності російських збройних сил на українській території.

Важливим напрямком допомоги НАТО Україні стали лікування і медична реабілітація поранених, а також забезпечення обладнанням медично-лікувальних закладів України та підготовка спеціалізованого персоналу. Підписана 27 квітня цього року Угода про співробітництво між Кабінетом Міністрів України та Агенцією НАТО з підтримки надала Україні можливість в рамках відповідного Цільового фонду Альянсу отримати допомогу з фізичної реабілітації військовослужбовців, поранених в антитерористичній операції в Донецькій та Луганській областях. Вже близько 300 українських військових пройшли або продовжують проходити лікування та реабілітацію в медичних закладах країн-членів НАТО, зокрема, США, Німеччини, Польщі, Литви. Перспективним у цьому плані видається підвищення спроможностей українських медиків надавати медичну допомогу українським пораненим, що передбачає забезпечення українських медичних підрозділів, госпіталів та лікарень необхідним обладнанням для врятування життя українських воїнів.

Північно-Атлантичний Альянс бере безпосередню участь у вирішенні одного із найголовніших для українського суспільства завдань - реформуванні України. Так, на Саміті НАТО в Уельсі у вересні 2014 року була задекларована підтримка всеохопних реформ в Україні не тільки у сфері безпеки та оборони, але й в інших сферах (Детальніше див.: http://www.nato.int/cps/en/natohq/official_texts_112964.htm). З цією метою, минулого року було прийняте рішення про посилення Офісу зв’язку НАТО в Україні додатковими експертами. У липні цього року в НАТО за участю представника України був розроблений проект типової навчальної антикорупційної програми для сектору безпеки і оборони, яка також застосовуватиметься в Україні, що здійснюється в рамках Ініціативи НАТО з розбудови доброчесності, цілісності, прозорості та зниження корупційних ризиків у роботі оборонних і безпекових інституцій. В подальшому важливим елементом реформування українського сектору безпеки та оборони має стати посилення демократичного цивільного контролю над збройними силами та службами безпеки, на що звертає увагу Альянс. Тут важлива роль відводиться парламентському контролю, тісній комунікації між силовими структурами і громадськими організаціями та вже досить активному міжпарламентському співробітництву Україна-НАТО. Слід зазначити, що Голова Верховної Ради України В.Гройсман запросив спостерігачів від ПА НАТО для моніторингу перебігу місцевих виборів в Україні 25 жовтня 2015 року.

Активна співпраця між Україною і НАТО в сфері протидії надзвичайним ситуаціям дозволяє спільно нейтралізувати виникаючі природні лиха в Україні та сусідніх країнах-членах Альянсу в рамках роботи Спільної Україна-НАТО групи з цивільного планування в надзвичайних ситуаціях, а також сприяє отриманню від Альянсу допомоги у ліквідації наслідків бойових дій на сході України. Так, на засіданні міністрів оборони країн-членів НАТО у червні цього року була досягнута принципова згода про створення додаткового Цільового фонду допомоги Україні з розмінування і ліквідації вибухових пристроїв, що дозволить Україні отримати допомогу для очищення від вибухових речовин уже звільнених територій та у подальшому усього Донбасу.

Після низки ініційованих Росією газових воєн енергетична безпека стала однією із сфер діяльності НАТО, рішення про що було схвалене на Бухарестському саміті Альянсу у 2008 році. Особливу увагу НАТО звертає на безпеку енергетичної інфраструктури, ядерну безпеку, протидію змінам клімату та енергетичну ефективність. Україна перебуває в постійній комунікації з НАТО щодо енергетичних питань, про що свідчать численні зустрічі керівництва міністерства енергетики України та НАК «Нафтогаз України» з представниками штаб-квартири Альянсу. Україна і НАТО підписали угоду, яка у червні ц.р. була ратифікована українським парламентом, і згідно з якою НАТО безпечно перезахоронить ядерні відходи, що залишились в Україні від колишнього СРСР. На першому етапі Альянс виконає роботи на загальну суму 508 тисяч євро по одному із шести об’єктів у Житомирській області. До речі, три об’єкти розташовані на окупованих територіях (два - в Криму, один - у Донецьку).

З врахуванням особливостей російської гібридної війни важливою є співпраця у галузі кіберзахисту та інформаційної безпеки. Питанню протидії російській пропаганді, наприклад, було присвячене засідання Комітету цивільного виміру безпеки ПА НАТО 17 травня цього року, на якому була присутня делегація українських депутатів. Комітет обговорив постійні інформаційні атаки РФ проти країн Євроатлантичного регіону, відзначив недостатність дій НАТО, що дозволило Росії отримати певну перевагу в інформаційному просторі, і запропонував ввести заборону на російські пропагандистські ЗМІ та збільшити допомогу найбільш вразливим країнам (Детальніше див.:

http://www.nato-pa.int/Default.asp?CAT2=3697&CAT1=32&CAT0=3&SHORTCUT=3899 ).

В розвиток співробітництва між Україною і НАТО у цій сфері, 18-19 червня цього року у Брюсселі була досягнута домовленість між українською делегацією на чолі з міністром інформаційної політики Юрієм Стецем та представниками НАТО про допомогу у створенні в Україні національної системи стратегічних комунікацій та боротьби з пропагандою. Альянс вже надає Україні дорадчу і фінансову підтримку з цих питань та, зокрема, підтримав Український кризовий медіа-центр і видання «Kyiv Post» щодо оприлюднення реальної ситуації на окупованих територіях в Криму і на Донбасі.

Актуальність невійськового виміру зростатиме

Сьогодні Альянс об’єктивно відмовляється від безпосереднього втручання у російсько-український конфлікт та зволікає з наданням летального озброєння Україні. Тому невійськовий вимір співпраці Україна-НАТО набуває більшої актуальності, особливо в умовах розпочатої Росією гібридної війни, коли суто військові засоби відіграють лише свою обмежену роль. Метою такої війни є боротьба за ідентичність, цінності, розум людей, сфери впливу та ресурси. Україна вже отримує від Альянсу допомогу для перемоги у цій боротьбі та продовжує її розвивати, адже вона буде особливо необхідною після врегулювання конфлікту.

В перспективі поглиблена невійськова співпраця з НАТО дозволить Україні наблизитись до стандартів Альянсу, здійснити внутрішні демократичні перетворення та підвищити ефективність цивільних секторів безпеки нашої країни. Крім того, ця сторона співробітництва надасть можливість великій частині українського населення безпосередньо відчути її результати та краще зрозуміти сутність Організації Північно-Атлантичного Договору.

 

 

За матеріалами офіційного веб-сайту Український незалежний центр політичних досліджень.

21 рік видання, №15/740, 20 серпня 2015

Віталій Мартинюк, для УНЦПД

 


До 20-тої річниці підписання Хартії про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного альянсу

 

Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору — один з основоположних документів у відносинах України з НАТО, угода, підписана Президентом України Леонідом Кучмою, Генеральним секретарем НАТО Хав'єром Соланою та лідерами 16 країн-членів НАТО 9 липня 1997 року під час Мадридського саміту.

Документ регулює відносини України з НАТО та визначає політичні зобов'язання сторін на найвищому рівні і необхідність розвивати відносини особливого та ефективного партнерства з метою сприяння більшій стабільності і просуванню спільних демократичних цінностей у Центрально-Східній Європі. До моменту підписання хартії Україна мала змогу співпрацювати з НАТО лише у рамках Ради євроатлантичного партнерства і програми «Партнерство заради миру». Документ складається з 5 розділів та 19 статей. На виконання Хартії 10 жовтня 1997 року було створено Комісію Україна — НАТО, що стала органом прийняття рішень, відповідальним за розвиток відносин між Північноатлантичним альянсом і Україною та скерування спільної діяльності. Документ підлягав ратифікації Верховною Радою відповідно до закону про міжнародні договори України, адже не містив правових зобов'язань.

Основні положення

Розділ І «Розбудова розширених та поглиблених відносин між Україною та НАТО» підкреслює глибоку трансформацію організації Північноатлантичного договору, що відбулася наприкінці «холодної війни», її тривалу адаптацію до нових реалій євроатлантичної безпеки, які включають нові завдання в галузі миротворчих операцій, здійснюваних за повноваженнями Ради Безпеки ООН або за відповідальністю ОБСЄ.

В розділі II «Принципи розвитку відносин між Україною та НАТО» Україна і НАТО підтверджують свої зобов'язання щодо визнання, що безпека всіх держав у регіоні ОБСЄ є неподільною, що жодна країна не повинна будувати свою безпеку за рахунок безпеки іншої та не може розглядати жодну частину регіону ОБСЄ як сферу свого впливу; утримування від загрози силою або використання сили проти будь-якої держави будь-яким чином, несумісним з принципами Статуту ООН або Гельсінського Заключного акта 1975; визнання невід'ємного права всіх держав вільно обирати та застосовувати власні засоби забезпечення безпеки; поважання суверенітету, територіальної цілісності та політичної незалежності усіх інших держав, непорушність кордонів і розвиток добросусідських відносин тощо.

У розділі III «Сфери консультацій та/або співробітництва між Україною та НАТО» серед таких сфер називаються: політичні питання, що стосуються євроатлантичної безпеки та стабільності; запобігання конфліктам, управління кризами, підтримання миру, врегулювання конфліктів та гуманітарних операцій; політичні та оборонні аспекти нерозповсюдження ядерної, біологічної та хімічної зброї; контроль над озброєнням та роззброєнням; експорт озброєнь і передача сукупних технологій; боротьба з контрабандою наркотиків і тероризмом.

Розділ IV «Практичні механізми для консультацій та співробітництва між Україною і НАТО» передбачає проведення регулярних зустрічі між Україною та НАТО на рівні Північноатлантичної ради, взаємні візити високого рівня, механізми військового співробітництва, утворення військової місії зв'язку України при штаб-квартирі НАТО.

В розділі V «Співробітництво заради більш стабільної Європи» задекларовано утворення кризового консультативного комітету для випадків, коли Україна вбачатиме пряму загрозу своїй територіальній цілісності, незалежності або безпеці.

21 серпня 2009 було підписано Декларацію про доповнення Хартії. В ній конкретизувалась роль Комісії НАТО-Україна, що мала тепер відігравати провідну роль у:

·         контролі за процесом, початок якому було покладено на Бухарестському саміті НАТО;

·         поглибленні постійного політичного діалогу та співробітництва між НАТО та Україною на всіх необхідних рівнях;

·         сприянні зусиллям України, спрямованим на продовження політичних, економічних та оборонних реформ у контексті її євроатлантичних прагнень, метою яких є членство в НАТО, концентруючи увагу на ключових демократичних та інституційних перетвореннях.

Також під егідою Комісії НАТО-Україна було задекларовано розроблення Річних національних програм.

Підписанти

Окрім Президента України та Генерального секретаря НАТО, Хартію підписали: Королівство Бельгія, Королівство Данія, Федеративна Республіка Німеччина, Грецька Республіка, Республіка Ісландія, Велике Герцогство Люксембург, Королівство Норвегія, Королівство Іспанія, Французька Республіка, Канада, Італійська Республіка, Королівство Нідерланди, Португальська Республіка, Турецька Республіка, Сполучене Королівство Великої Британії і Північної Ірландії, Сполучені Штати Америки.

 

(Із Вікіпедії)