Співробітництво України з НАТО

Особливе партнерство України з НАТО

 


 

Пріоритетним національним інтересом України у сфері зовнішньополітичної діяльності є розвиток та дальше поглиблення відносин стратегічного партнерства України з Організацією Північноатлантичного договору (НАТО), з дотриманням принципів, зафіксованих у Хартії про особливе партнерство між Україною та Організацією Північно-Атлантичного договору, підписаній 9 липня 1997 року, Декларації про її доповнення від 21 серпня 2009 року, а також на виконання рішень, прийнятих за результатами засідання Комісії Україна – НАТО на рівні глав держав та урядів (4 вересня 2014 року, м.Ньюпорт, Сполучене Королівство Великої Британії і Північної Ірландії).

Основоположними документами, що продовжують визначати відносини між Україною та НАТО на сучасному етапі, є Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору (9.07.1997 р.) та Декларація про доповнення Хартії про особливе партнерство (21.08.2009 р.).

Указом Президента України від 24.09.2014 р. № 744/2014 уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 серпня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо захисту України та зміцнення її обороноздатності», яким визначено, що пріоритетним національним інтересом України у сфері зовнішньополітичної діяльності у 2014 та наступних роках є дальший розвиток відносин стратегічного партнерства України з США, ЄС та НАТО.

23 грудня 2014 року Верховна Рада України прийняла рішення про відмову України від позаблокового статусу, який виявився неефективним у контексті убезпечення держави від зовнішньої агресії та тиску. Внесений Президентом України проект (реєстр. № 1014-3 – був розроблений МЗС України) підтримала конституційна більшість народних депутатів України (303 голоси «за»).

Відповідно, внесені зміни до ст. 6, 8 Закону «Про основи національної безпеки України» і ст. 11 Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», згідно з якими, відновлено курс євроатлантичної інтеграції, а основними напрямами державної політики з питань національної безпеки і основними засадами зовнішньої політики України визначено поглиблення співпраці з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації.

У контексті розвитку відносин України з НАТО на найвищому рівні ухвалені рішення про відмову України від здійснення політики позаблоковості; визначення нової Стратегії національної безпеки України (затверджена Указом Президента України від 5 травня 2015 року №287/2015); проведення комплексного огляду сектору безпеки і оборони України; вдосконалення системи координації співробітництва України з НАТО; підвищення ефективності під час підготовки та реалізації річних національних програм; досягнення Україною максимального рівня взаємосумісності та спільних спроможностей з НАТО; впровадження стандартів НАТО у військовій сфері.

Відносини між Україною та НАТО мають два основних виміри: політичний діалог і практичне співробітництво. Політичний діалог України з Альянсом забезпечується шляхом двосторонніх контактів на всіх рівнях, включно з міжпарламентським виміром. Провідну роль у поглибленні цього діалогу відіграє Комісія Україна-НАТО (КУН), створена в 1997 р. на виконання положень Хартії про особливе партнерство.

Ключовим системним документом розвитку співробітництва з НАТО та важливим інструментом здійснення реформ в Україні за підтримки Альянсу є Річні національні програми співробітництва Україна-НАТО (РНП), які розробляються з 2009 року. РНП-2015 затверджена Указом Президента України № 238/2015 від 23 квітня 2015 року. РНП-2016 затверджена Указом Президента України № 45/2016 від 12 лютого 2016 року.

В українському суспільстві збільшується суспільна підтримка курсу на членство України в НАТО. За різними даними – це 40-50%. МЗС працює над тим, щоб у повній мірі використати відкриті для України можливості зближення з НАТО. Для цього укладені рамкові угоди і триває робота над відповідними імплементаційними угодами в рамках Трастових фондів на підтримку обороноздатності України, зокрема, таких фондів налічується шість:

- Трастовий фонд НАТО з кібербезпеки;

- Трастовий фонд НАТО з реформування систем логістики і стандартизації ЗС України;

- Трастовий фонд НАТО з фізичної реабілітації (протезуванні) військовослужбовців, поранених в АТО;

- Трастовий фонд НАТО з модернізації системи управління та зв’язку;

- Трастовий фонд НАТО з перепідготовки та соціальної адаптації військовослужбовців;

- Трастовий фонд НАТО з розвитку національної системи протимінної діяльності та протидії саморобним вибуховим пристроям.

Окрім того, запрацював перший в рамках Комісії Україна-НАТО Трастовий фонд з перезахоронення радіоактивних відходів. Разом це біля 6 млн євро. Ще на 10 млн євро можуть розраховувати українські науковці протягом 2014-2017 рр. в рамках Програми НАТО «Наука заради миру та безпеки».

Підготовлено до підписання Угоду між Урядом України та Організацією Північноатлантичного договору про статус Представництва НАТО в Україні. Таку установу Альянс матиме вперше і саме в Україні. Також вперше в Україні у вересні 2015 р. на Яворівському полігоні пройшли командно-штабні навчання з реагування на надзвичайні ситуації «Україна-2015», які відкривали Президент України та Генеральний секретар НАТО.

Від НАТО та її держав-членів продовжує надходити матеріально-технічна, дорадча, тренувальна допомога українському сектору безпеки і оборони.

Для розвитку практичного співробітництва під егідою КУН створено п’ять спільних робочих груп Україна-НАТО (СРГ): з питань воєнної реформи (СРГ ВР); оборонно-технічного співробітництва (СРГО); економічної безпеки; планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру (СРГ ПНС); зі співробітництва з питань науки і довкілля (СРГ НОД).

У 2014-2016 рр. в Україну були направлені радники в оборонній сфері до Офісу зв’язку НАТО в Україні в цілях дорадчої допомоги у підготовці нової Стратегії національної безпеки України; проведення комплексного огляду сектору безпеки і оборони України; досягнення Україною максимального рівня взаємосумісності та спільних спроможностей з НАТО; впровадження стандартів НАТО у військовій сфері (згідно з Коаліційною угодою в рамках реформи ЗСУ передбачається   поступовий перехід (до 2019 р. ) на стандарти НАТО (STANAG)).

Україна бере участь в операціях НАТО в Афганістані та Косово.

Для України стратегічне партнерство з НАТО є невід’ємною складовою євроінтеграційного курсу, оскільки доповнює процес внутрішньодержавних перетворень у контексті імплементації Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами – членами, з іншої сторони, ратифікованої Законом України від 16 вересня 2014 року № 1678-VII, реалізації Стратегії сталого розвитку «Україна – 2020», схваленої Указом Президента України від 12 січня 2015 року № 5, та виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2014 року № 695 та схваленої Постановою Верховної Ради України від 11 грудня 2014 року № 26-VIII, важливими реформами оборонного та безпекового секторів, оборонно-промислового комплексу та національних Збройних Сил. Це дасть змогу зробити процес інтеграції України в європейську та євроатлантичну спільноту комплексним і всеохоплюючим.

 

 

 

За матеріалами офіційного веб-сайту

Міністерства закордонних справ України

http://mfa.gov.ua/ua

 

Трастовий фонд НАТО/ПЗМ

Політику Трастового фонду було започатковано у вересні 2000року з метою допомоги країнам-партнерам у безпечному знищенні накопичених протипіхотних мін. Це забезпечило Альянс практичним механізмом допомоги країнам-партнерам щодо виконання їх зобов’язань відповідно до Оттавської конвенції про заборону використання, накопичення, виробництва протипіхотних мін та їх знищення.

Початковий успіх у процесі безпечного знищення протипіхотних мін сприяв поширенню практичних дій у цьому напрямку, включаючи низку інших сфер оборонної реформи. Таку політику Трастових фондів було використано з метою підтримки процесу безпечного знешкодження стрілецької зброї та легкого озброєння (ЛОСЗ), переносних зенітно-ракетних комплексів (ПЗРК), ракет, звичайного озброєння, ракетного палива та пестицидів. Останнім часом були започатковані проекти Трастового фонду з метою підтримки зусиль країн-партнерів у питанні управління наслідками оборонної реформи через використання таких ініціатив, як перепідготовка персоналу та конверсія військових баз.

Проекти ініціюються країнами-членами НАТО або країнами-партнерами та фінансуються на добровільній підставі. Альянс не визначає, які саме прохання про допомогу буде реалізовано у конкретні проекти. Країни-члени визначають у індивідуальному порядку, які пропозиції вони мають бажання підтримати та розвивати у подальшому.

Очікується, що країна, яка отримує допомогу, надасть максимальну підтримку у межах своїх можливостей. Це включає політичну, адміністративну, фінансову та іншу підтримку з метою ефективного впровадження проекту.

Ціллю проектів Трастового фонду є створення місцевих спроможностей. У більшості випадків реалізація безпосередньо проекту спрямована на задоволення лише частини більш широкої проблеми. Розвиваючи місцеві навички та спроможності, проекти Трастового фонду забезпечують країну, що отримує допомогу, новими ресурсами для подолання майбутніх проблем.

Проекти Трастового фонду дотримуються найвищих стандартів у питаннях охорони навколишнього середовища, здоров’я та безпеки, беручи до уваги законодавство Європейського союзу та національне законодавство.

Процес переробки відходів є невід’ємною частиною проектів Трастового фонду у галузі демілітаризації. Реалізація такого процесу не зашкоджує навколишньому середовищу та залучає фонди з метою зменшення загальної вартості проекту. Повторно перероблені матеріали не використовуються для військових потреб.

Усі проекти Трастового фонду є прозорими та підлягають перевірці. Такий механізм переконує країн-донорів у правильності виконання робіт, а також у доцільному використанні коштів. Перевірка фінансових аспектів кожного проекту здійснюється ревізорами НАТО.

У 2007 році діяльність Трастового фонду поширено на країни Середземноморського діалогу (Йорданія) та Афганістан.

 

За матеріалами офіційного веб-сайту

Україна-НАТО

http://ukraine-nato.mfa.gov.ua/ua

 

Реформування сектору безпеки і оборони

відповідно до стандартів та рекомендацій НАТО

 

Створення ефективного сектору безпеки і оборони відповідно до стандартів НАТО визначено у Стратегії національної безпеки України, затвердженій Указом Президента України від 26 травня 2015 року № 287, як основний напрям забезпечення адекватного і гнучкого реагування на загрози.

Для досягнення зазначеної мети Україна реформуватиме сектор безпеки і оборони на основі принципів і стандартів НАТО, опираючись як на власні інтелектуальні, фінансові і матеріальні ресурси, так і на підтримку Альянсу в рамках Комплексного пакета допомоги НАТО для України, схваленого на засіданні Комісії Україна – НАТО на рівні глав держав та урядів (9 липня 2016 року, м.Варшава, Республіка Польща).

У 2016 році із залученням консультативно-дорадчої допомоги НАТО розроблено Концепцію розвитку сектору безпеки і оборони України, затверджену Указом Президента України від 14 березня 2016 року № 92, та Стратегічний оборонний бюлетень України, схвалений Указом Президента України від 6 червня 2016 року 2016 року № 240.

Оновлені безпекові та оборонні спроможності України дадуть змогу брати участь у реалізації Спільної безпекової і оборонної політики Європейського Союзу та досягти критеріїв, необхідних для набуття повноправного членства в Організації Північноатлантичного договору.

Ключовим механізмом дальшого співробітництва з НАТО у сфері реформування сектору безпеки і оборони є Спільна робоча група Україна – НАТО з питань воєнної реформи високого рівня.

Метою проведення оборонної реформи в Україні є набуття та підтримання силами оборони необхідного рівня бойової готовності і здатності до виконання завдань оборони держави (оборонних спроможностей), ефективного реагування на виникаючі воєнні загрози й воєнно-політичні виклики національній безпеці, підвищення рівня оперативної сумісності Збройних Сил України та інших військових формувань з підрозділами збройних сил держав – членів НАТО та ЄС до виконання спільних завдань в міжнародних операціях із підтримання миру і безпеки.

Очікуваним результатом оборонної реформи є створення за принципами та стандартами, прийнятими в державах – членах НАТО, ефективних, мобільних, оснащених сучасним озброєнням, військовою і спеціальною технікою сил оборони, здатних гарантовано забезпечити оборону держави та адекватно і гнучко реагувати на воєнні загрози національній безпеці України, раціонально використовуючи при цьому наявний потенціал (спроможності) та ресурси держави.

Середньострокові цілі:

- забезпечення виконання програм реформування та розвитку складових сектору безпеки і оборони України;

- імплементація Стратегічного оборонного бюлетеня України відповідно до Матриці досягнення стратегічних цілей і виконання основних завдань оборонної реформи.

Пріоритетні завдання на поточний рік:

- забезпечити імплементацію положень концептуальних документів у сфері національної безпеки і оборони;

- впровадити ефективний механізм контролю за ходом оборонної реформи;

- забезпечити ефективне використання допомоги, що надається Альянсом в рамках Комплексного пакету допомоги НАТО для України;

- удосконалити механізм контролю з боку громадянського суспільства, Верховної Ради України, відповідних державних органів, що здійснюють державний фінансовий аудит, представників держав-донорів та іноземних експертів за цільовим використанням Міністерством оборони України наданої міжнародної технічної допомоги. Забезпечити повне та прозоре оприлюднення інформації про надані товари і послуги, їх розподіл і використання, сприяти проведенню аудиторських перевірок представниками інститутів громадянського суспільства;

- забезпечити виконання заходів, передбачених на 2017 рік Планом дій щодо впровадження оборонної реформи у 2016 – 2020 роках (Дорожньої карти оборонної реформи), іншими документами;

- створити організаційні структури з функціями системного аналізу розвитку сил оборони, моніторингу та оцінювання виконання програм (планів) розвитку сил оборони;

- провести чіткий розподіл функціональної відповідальності кожної із складових сил оборони за виконання визначених завдань та інтеграції їх спроможностей.

 

НЕВІЙСЬКОВА ДОПОМОГА НАТО УКРАЇНІ

В УМОВАХ АГРЕСІЇ РОСІЇ

Відносини Україна-НАТО та ставлення українського суспільства до Альянсу не були простими, але ситуація почала корінним чином змінюватися з розв’язанням Росією агресії проти України, про що свідчать проведені соціологічні дослідження. Так, за результатами проведеного спільно Фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» і Центром Разумкова у період з 22 по 27 липня цього року опитування, 63,9% українців проголосували б за членство України в НАТО, і тільки 28,5% виступили проти. Це серйозне зрушення, адже ще рік тому прихильників членства України в НАТО нараховувалось 45,4%, а п’ять років тому – 24,6% (Детальніше див.: http://www.dif.org.ua/ua/publications/press-relizy/komu-bilshe-dovirjayut-ukrainci--vladi_-gromadskosti_-zmi___.htm). Однак, такі показники зовсім не означають, що українці добре розібралися, що таке НАТО. Більшість з них, висловлюючи підтримку Альянсу, швидше виступають проти Росії і в такий спосіб виражають свій протест проти її агресивних дій. Це вимагає додаткових роз’яснень українському суспільству щодо сутності Альянсу, щоб зацементувати досягнутий рівень підтримки. Одночасно зростає важливість невійськового співробітництва між Україною і НАТО, адже спроби безпосередньої військової допомоги Альянсу Росія однозначно використає на свою користь – для виправдання власних дій та нав’язування українському суспільству ідеї, що НАТО – це ворог.

Агресія Росії посилює невійськову співпрацю України з НАТО

Від самого початку агресії проти України Російська Федерація намагалась зняти з себе відповідальність за розв’язання кровопролитної війни та активно поширювала надумані нею пояснення причин своїх дій. Однією з таких причин Москва задекларувала «ворожу поведінку НАТО» та звинуватила в усьому Альянс, одночасно намагаючись посилити негативне ставлення населення Росії й України (перш за все Криму і Донбасу) до нього. Москва активізувала пропаганду у цьому напрямку. Відсутність вагомої альтернативи російським і проросійським ЗМІ на сході України призвела до того, що більшість населення цього регіону продовжує вважати НАТО агресивним військовим блоком.

Водночас, навіть багато прихильників членства України в НАТО не знають про невійськові напрямки діяльності Альянсу, зокрема: політичну співпрацю; розвиток цінностей демократії, індивідуальної свободи, верховенства права та внутрішніх реформ; протидію надзвичайним ситуаціям; науково-технічне співробітництво; розвиток цивільного персоналу сектору безпеки; протидію кібер-загрозам; енергетичну безпеку. Невоєнні напрямки діяльності НАТО були ініційовані майже шістдесят років тому у 1956 році так званим Комітетом Трьох, який рекомендував розвивати їх з метою посилення внутрішньої солідарності, узгодженості та єдності Альянсу, а також для кращого розуміння у країнах, які не є членами НАТО, діяльності цього воєнно-політичного блоку. На Уельському Саміті НАТО у вересні 2014 року, з врахуванням природи розв’язаної Росією гібридної війни, була відзначена важливість невійськової складової Альянсу, яка "сприяє ефективності спільної безпеки" (Детальніше див.: http://www.nato.int/cps/en/natohq/official_texts_112964.htm).

У протистоянні російській військовій агресії Україна не отримала безпосередньої військової підтримки Альянсу у вигляді втручання, оскільки вона не є членом НАТО і, відповідно, не входить до його системи безпеки. Таке військове втручання, та ще й без міжнародного мандату, який без сумніву заблокує російська сторона, може спровокувати військове протистояння між НАТО й Росією і створити реальну загрозу глобальній безпеці та передумови для виправдання Кремлем своїх агресивних дій. Ця небезпека й утримує Брюссель від такого кроку, а от Москва своїми діями постійно доводить, що вона не піклується про світову стабільність. Більш того, країни-члени НАТО не підтримали рішення надати Україні озброєння, а це питання має вирішуватись виключно на двосторонній основі, «оскільки збройні сили Альянсу належать конкретним державам», як наголосив голова Військового комітету НАТО генерал Кнуд Бартелс в інтерв’ю українській газеті «Народна армія» у листопаді 2014 року (Детальніше див.: http://www.nato.int/nato_static_fl2014/assets/pdf/pdf_2014_11/20141208_141124-interview-cmc.pdf). Головною причиною відмови є знову ж побоювання, що Росія вдасться до ескалації конфлікту на Донбасі. Втім, під час засідання Комісії Україна-НАТО 25 червня цього року міністри оборони країн-членів Альянсу повідомили можливість перегляду питання про надання Україні летальної зброї, якщо Мінські домовленості й надалі будуть порушуватись країною-агресором.

Все це свідчить про актуалізацію розвитку Особливого співробітництва між Україною і НАТО у невійськовому вимірі. Останній, наряду з непрямою військовою допомогою у вигляді підготовки українських військовослужбовців інструкторами НАТО, проведення таких спільних навчань, як Rapid Trident і Saber Guardian, та постачання обладнання й екіпіровки, є надзвичайно важливим як для розвитку нашої держави, так і для протистояння російській військовій загрозі. Чотири з п’яти Цільових фондів НАТО з допомоги Україні, а саме щодо кіберзахисту, логістики, переходу від військової кар’єри і медичної реабілітації, стосуються невійськової співпраці. Розвиваючи їх, Україна отримує потужну міжнародну підтримку, допомогу у медичному забезпеченні, проведенні внутрішніх реформ, подоланні наслідків природних лих, забезпеченні енергетичної та інформаційної безпеки.

Цивільні сфери допомоги Альянсу

На політичному рівні, від самого початку агресії Росії, Організація Північно-Атлантичного Договору засудила дії Москви та повністю підтримала суверенітет і територіальну цілісність України, про що сказано у відповідних заявах Північно-Атлантичної Ради від 2 березня 2014 року (Детальніше див.:

http://www.nato.int/cps/en/natohq/official_texts_107681.htm?selectedLocale=en ) та тодішнього Генерального Секретаря НАТО Андерса Фог Расмуссена під час зустрічі з Прем’єр-міністром України Арсенієм Яценюком 6 березня 2014 року. В подальшому такі сигнали підтримки звучали на різних рівнях, але Альянс не обмежився одними тільки деклараціями.

З квітня 2014 року Альянс призупинив роботу Ради НАТО-Росія до повного відновлення територіальної цілісності України. Чи впливає це рішення на Росію? Так, адже Москва активно координувала з НАТО свою діяльність у протидії тероризму, загроза якого не зникла для Росії, у врегулюванні ситуації в Афганістані, нестабільність якого в першу чергу загрожує південним кордонам РФ, та військово-технічній співпраці, адже російський ВПК потребує західних технологій, а окремі зразки озброєння, як наприклад бойові вертольоти, містять складові, вироблені в країнах Альянсу. Крім цього, представники НАТО на різноманітних міжнародних заходах розкривали правду про безпосередню причетність Росії до анексії Криму та бойових дій на Донбасі, демонстрували власні знімки космічної розвідки з підтвердженням присутності російських збройних сил на українській території.

Важливим напрямком допомоги НАТО Україні стали лікування і медична реабілітація поранених, а також забезпечення обладнанням медично-лікувальних закладів України та підготовка спеціалізованого персоналу. Підписана 27 квітня цього року Угода про співробітництво між Кабінетом Міністрів України та Агенцією НАТО з підтримки надала Україні можливість в рамках відповідного Цільового фонду Альянсу отримати допомогу з фізичної реабілітації військовослужбовців, поранених в антитерористичній операції в Донецькій та Луганській областях. Вже близько 300 українських військових пройшли або продовжують проходити лікування та реабілітацію в медичних закладах країн-членів НАТО, зокрема, США, Німеччини, Польщі, Литви. Перспективним у цьому плані видається підвищення спроможностей українських медиків надавати медичну допомогу українським пораненим, що передбачає забезпечення українських медичних підрозділів, госпіталів та лікарень необхідним обладнанням для врятування життя українських воїнів.

Північно-Атлантичний Альянс бере безпосередню участь у вирішенні одного із найголовніших для українського суспільства завдань - реформуванні України. Так, на Саміті НАТО в Уельсі у вересні 2014 року була задекларована підтримка всеохопних реформ в Україні не тільки у сфері безпеки та оборони, але й в інших сферах (Детальніше див.: http://www.nato.int/cps/en/natohq/official_texts_112964.htm). З цією метою, минулого року було прийняте рішення про посилення Офісу зв’язку НАТО в Україні додатковими експертами. У липні цього року в НАТО за участю представника України був розроблений проект типової навчальної антикорупційної програми для сектору безпеки і оборони, яка також застосовуватиметься в Україні, що здійснюється в рамках Ініціативи НАТО з розбудови доброчесності, цілісності, прозорості та зниження корупційних ризиків у роботі оборонних і безпекових інституцій. В подальшому важливим елементом реформування українського сектору безпеки та оборони має стати посилення демократичного цивільного контролю над збройними силами та службами безпеки, на що звертає увагу Альянс. Тут важлива роль відводиться парламентському контролю, тісній комунікації між силовими структурами і громадськими організаціями та вже досить активному міжпарламентському співробітництву Україна-НАТО. Слід зазначити, що Голова Верховної Ради України В.Гройсман запросив спостерігачів від ПА НАТО для моніторингу перебігу місцевих виборів в Україні 25 жовтня 2015 року.

Активна співпраця між Україною і НАТО в сфері протидії надзвичайним ситуаціям дозволяє спільно нейтралізувати виникаючі природні лиха в Україні та сусідніх країнах-членах Альянсу в рамках роботи Спільної Україна-НАТО групи з цивільного планування в надзвичайних ситуаціях, а також сприяє отриманню від Альянсу допомоги у ліквідації наслідків бойових дій на сході України. Так, на засіданні міністрів оборони країн-членів НАТО у червні цього року була досягнута принципова згода про створення додаткового Цільового фонду допомоги Україні з розмінування і ліквідації вибухових пристроїв, що дозволить Україні отримати допомогу для очищення від вибухових речовин уже звільнених територій та у подальшому усього Донбасу.

Після низки ініційованих Росією газових воєн енергетична безпека стала однією із сфер діяльності НАТО, рішення про що було схвалене на Бухарестському саміті Альянсу у 2008 році. Особливу увагу НАТО звертає на безпеку енергетичної інфраструктури, ядерну безпеку, протидію змінам клімату та енергетичну ефективність. Україна перебуває в постійній комунікації з НАТО щодо енергетичних питань, про що свідчать численні зустрічі керівництва міністерства енергетики України та НАК «Нафтогаз України» з представниками штаб-квартири Альянсу. Україна і НАТО підписали угоду, яка у червні ц.р. була ратифікована українським парламентом, і згідно з якою НАТО безпечно перезахоронить ядерні відходи, що залишились в Україні від колишнього СРСР. На першому етапі Альянс виконає роботи на загальну суму 508 тисяч євро по одному із шести об’єктів у Житомирській області. До речі, три об’єкти розташовані на окупованих територіях (два - в Криму, один - у Донецьку).

З врахуванням особливостей російської гібридної війни важливою є співпраця у галузі кіберзахисту та інформаційної безпеки. Питанню протидії російській пропаганді, наприклад, було присвячене засідання Комітету цивільного виміру безпеки ПА НАТО 17 травня цього року, на якому була присутня делегація українських депутатів. Комітет обговорив постійні інформаційні атаки РФ проти країн Євроатлантичного регіону, відзначив недостатність дій НАТО, що дозволило Росії отримати певну перевагу в інформаційному просторі, і запропонував ввести заборону на російські пропагандистські ЗМІ та збільшити допомогу найбільш вразливим країнам (Детальніше див.:

http://www.nato-pa.int/Default.asp?CAT2=3697&CAT1=32&CAT0=3&SHORTCUT=3899 ).

В розвиток співробітництва між Україною і НАТО у цій сфері, 18-19 червня цього року у Брюсселі була досягнута домовленість між українською делегацією на чолі з міністром інформаційної політики Юрієм Стецем та представниками НАТО про допомогу у створенні в Україні національної системи стратегічних комунікацій та боротьби з пропагандою. Альянс вже надає Україні дорадчу і фінансову підтримку з цих питань та, зокрема, підтримав Український кризовий медіа-центр і видання «Kyiv Post» щодо оприлюднення реальної ситуації на окупованих територіях в Криму і на Донбасі.

Актуальність невійськового виміру зростатиме

Сьогодні Альянс об’єктивно відмовляється від безпосереднього втручання у російсько-український конфлікт та зволікає з наданням летального озброєння Україні. Тому невійськовий вимір співпраці Україна-НАТО набуває більшої актуальності, особливо в умовах розпочатої Росією гібридної війни, коли суто військові засоби відіграють лише свою обмежену роль. Метою такої війни є боротьба за ідентичність, цінності, розум людей, сфери впливу та ресурси. Україна вже отримує від Альянсу допомогу для перемоги у цій боротьбі та продовжує її розвивати, адже вона буде особливо необхідною після врегулювання конфлікту.

В перспективі поглиблена невійськова співпраця з НАТО дозволить Україні наблизитись до стандартів Альянсу, здійснити внутрішні демократичні перетворення та підвищити ефективність цивільних секторів безпеки нашої країни. Крім того, ця сторона співробітництва надасть можливість великій частині українського населення безпосередньо відчути її результати та краще зрозуміти сутність Організації Північно-Атлантичного Договору.

 

 

За матеріалами офіційного веб-сайту Український незалежний центр політичних досліджень.

21 рік видання, №15/740, 20 серпня 2015

Віталій Мартинюк, для УНЦПД

 


До 20-тої річниці підписання Хартії про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного альянсу

 

Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору — один з основоположних документів у відносинах України з НАТО, угода, підписана Президентом України Леонідом Кучмою, Генеральним секретарем НАТО Хав'єром Соланою та лідерами 16 країн-членів НАТО 9 липня 1997 року під час Мадридського саміту.

Документ регулює відносини України з НАТО та визначає політичні зобов'язання сторін на найвищому рівні і необхідність розвивати відносини особливого та ефективного партнерства з метою сприяння більшій стабільності і просуванню спільних демократичних цінностей у Центрально-Східній Європі. До моменту підписання хартії Україна мала змогу співпрацювати з НАТО лише у рамках Ради євроатлантичного партнерства і програми «Партнерство заради миру». Документ складається з 5 розділів та 19 статей. На виконання Хартії 10 жовтня 1997 року було створено Комісію Україна — НАТО, що стала органом прийняття рішень, відповідальним за розвиток відносин між Північноатлантичним альянсом і Україною та скерування спільної діяльності. Документ підлягав ратифікації Верховною Радою відповідно до закону про міжнародні договори України, адже не містив правових зобов'язань.

Основні положення

Розділ І «Розбудова розширених та поглиблених відносин між Україною та НАТО» підкреслює глибоку трансформацію організації Північноатлантичного договору, що відбулася наприкінці «холодної війни», її тривалу адаптацію до нових реалій євроатлантичної безпеки, які включають нові завдання в галузі миротворчих операцій, здійснюваних за повноваженнями Ради Безпеки ООН або за відповідальністю ОБСЄ.

В розділі II «Принципи розвитку відносин між Україною та НАТО» Україна і НАТО підтверджують свої зобов'язання щодо визнання, що безпека всіх держав у регіоні ОБСЄ є неподільною, що жодна країна не повинна будувати свою безпеку за рахунок безпеки іншої та не може розглядати жодну частину регіону ОБСЄ як сферу свого впливу; утримування від загрози силою або використання сили проти будь-якої держави будь-яким чином, несумісним з принципами Статуту ООН або Гельсінського Заключного акта 1975; визнання невід'ємного права всіх держав вільно обирати та застосовувати власні засоби забезпечення безпеки; поважання суверенітету, територіальної цілісності та політичної незалежності усіх інших держав, непорушність кордонів і розвиток добросусідських відносин тощо.

У розділі III «Сфери консультацій та/або співробітництва між Україною та НАТО» серед таких сфер називаються: політичні питання, що стосуються євроатлантичної безпеки та стабільності; запобігання конфліктам, управління кризами, підтримання миру, врегулювання конфліктів та гуманітарних операцій; політичні та оборонні аспекти нерозповсюдження ядерної, біологічної та хімічної зброї; контроль над озброєнням та роззброєнням; експорт озброєнь і передача сукупних технологій; боротьба з контрабандою наркотиків і тероризмом.

Розділ IV «Практичні механізми для консультацій та співробітництва між Україною і НАТО» передбачає проведення регулярних зустрічі між Україною та НАТО на рівні Північноатлантичної ради, взаємні візити високого рівня, механізми військового співробітництва, утворення військової місії зв'язку України при штаб-квартирі НАТО.

В розділі V «Співробітництво заради більш стабільної Європи» задекларовано утворення кризового консультативного комітету для випадків, коли Україна вбачатиме пряму загрозу своїй територіальній цілісності, незалежності або безпеці.

21 серпня 2009 було підписано Декларацію про доповнення Хартії. В ній конкретизувалась роль Комісії НАТО-Україна, що мала тепер відігравати провідну роль у:

·         контролі за процесом, початок якому було покладено на Бухарестському саміті НАТО;

·         поглибленні постійного політичного діалогу та співробітництва між НАТО та Україною на всіх необхідних рівнях;

·         сприянні зусиллям України, спрямованим на продовження політичних, економічних та оборонних реформ у контексті її євроатлантичних прагнень, метою яких є членство в НАТО, концентруючи увагу на ключових демократичних та інституційних перетвореннях.

Також під егідою Комісії НАТО-Україна було задекларовано розроблення Річних національних програм.

Підписанти

Окрім Президента України та Генерального секретаря НАТО, Хартію підписали: Королівство Бельгія, Королівство Данія, Федеративна Республіка Німеччина, Грецька Республіка, Республіка Ісландія, Велике Герцогство Люксембург, Королівство Норвегія, Королівство Іспанія, Французька Республіка, Канада, Італійська Республіка, Королівство Нідерланди, Португальська Республіка, Турецька Республіка, Сполучене Королівство Великої Британії і Північної Ірландії, Сполучені Штати Америки.

 

(Із Вікіпедії)